Звіт про роботу секції «Візантія, Болгарія та Русь на роздоріжжях середньовічної історії» міжнародної наукової конференції VIII ДРИНОВСЬКІ ЧИТАННЯ (Харків, 29-31 березня 2016 р.)

 

Кафедра на facebook

img_6228

Секція ІІ «Візантія, Болгарія та Русь на роздоріжжях середньовічної історії» працювала у Центрі українських студій імені Д. І. Багалія.

Керував роботою секції доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна С. Б. Сорочан. Секретарські функції виконував кандидат історичних наук, доцент кафедри історії стародавнього світу та середніх віків, доцент кафедри українознавства А. М. Домановський.

Під час роботи секції було виголошено 12 доповідей із 21 заявлених у програмі. Тематика доповідей охопила широкий спектр актуальних питань середньовічної історії Центрально-Східної Європи, закономірно, відповідно до троїстої назви секції, зосередившись навколо трьох головних напрямків – історії Візантії, історії Болгарії та історії Русі у їхньому тісному поєднанні.

Переважно візантійська тематика була представлена трьома доповідями.

Олег Вус (кандидат історичних наук, офіцер запасу ЗСУ, Львів) у доповіді «Біля витоків Другого Рима: Підрозділи equites Dalmatae у армії Римської імперії у другій половині III–IV ст.» розглянув історію формування і розвитку мобільного з’єднання римської армії – Далматської кінноти. У другій половині III–IV ст. з’єднання брало активну участь у військових діях на Балканах і на Близькому Сході. На початку IV ст. кіннота Далматів увійшла до складу польової армії Константина І (306–337). З часом підрозділи equites Dalmatae було розосереджено у багатьох прикордонних гарнізонах, що дозволило суттєво зміцнити оборону Балканських провінцій Римської імперії.

У спільній доповіді «Античний театр і Візантія: від громадянської ідеології до християнства» Оксани Ручинської (кандидат історичних наук, доцент кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна) і Павла Михаліцина (кандидат історичних наук, кандидат богослов’я, викладач Харківської духовної семінарії та Київської духовної академії і семінарії) було розглянуто трансформацію античного театру впродовж античності та раннього середньовіччя, як призвела зрештою до загибелі театру у традиційних античних формах. У Візантії театральні елементи проявилися у палацевому церемоніалі, церковній літургії, виступах мімів на іподромі, а також літургійній драмі, яка була призначена для читання, але не для постановки на сцені. Важливо зауважити, що громадянська ідеологія античного театру була знівельована у Римській імперії ще до перемоги і утвердження християнства. Саме ці позбавлені громадянського духу пізньоримські видовища, які нерідко були кривавими і/або сороміцькими, сприйняла ранньовізантійська світська культура у IV–VI ст., і саме проти них було скеровано вістря критики Отців Церкви.

Доповідь « “Свої” та “чужі” у візантійській торгівлі: “вибіркова чесність” у соціальній етиці ромейського суспільства» Андрія Домановського було присвячено ставленню візантійців до іноземців під час торгівлі. На підставі свідчень низки джерел середньовізантійської доби (агіографія, наративні та юридичні пам’ятки) було обґрунтовано тезу про «вибіркову чесність» у соціальній етиці ромеїв на підставі розрізнення й розділення торговельних контрагентів на «своїх» та «чужих», а також вкорінення у побутовій поведінці візантійців ідеалів «закритого суспільства», що, зокрема, вплинуло і на ставлення до прибульців. Зроблено припущення, що негативне ставлення ромеїв до ксенів, етніків, варварів тощо було обумовлене широким спектром факторів, серед яких пережитки трансформованої за доби пізньої античності та раннього середньовіччя полісної свідомості, еллінська та римське зневажливо-зверхнє ставлення до варварів, державна імперська ідеологія, християнське засудження язичників, ідеали закритої християнської общини тощо.

Окремі сюжети і, водночас, концептуальні проблеми болгарської та давньоруської історії у тісному зв’язку з історією Візантії було розглянуто у чотирьох доповідях.

У доповіді «Святі князі Балкан та Русі: особливості агіографічного образу» Олександра Роменського (кандидат історичних наук, викладач Комунального закладу «Школа мистецтв Харківської міської ради») було здійснено спробу порівняльної характеристики агіографічних образів Святих князів Русі і Балканських держав. Доповідач зупинився на спільному та відмінному в культах хрестителя Болгарії Св. Бориса-Михаїла, хрестителя Русі київського князя Володимирая Святославича, сербського князя Іоанна-Володимира, а також страстотерпців Бориса і Гліба. Глибоко і винятково детально доповідач розглянув питання можливий взаємовплив агіографічних топосів та традицій, час долучення представників князівських династій до лику Святих.

Концептуальний характер мала доповідь «Пошуки болгарами власної духовно-культурної ідентичності на зламі ХІІ–ХІІІ ст.» Ігоря Шпика (кандидат історичних наук, директор Інституту славістики, Львівський національний університет імені Івана Франка). Дослідник, зокрема, зосередив увагу на тому, що в останній чверті ХІІ ст. болгари усвідомили значення церковно-релігійної складової для відродження власної державності. При цьому, незважаючи на ворожу позицію щодо Візантії, усе візантійське парадоксальним чином сприймалося у болгарському суспільстві як щось престижне і єдино гідне до наслідування, через що болгари послідовно дотримувалися усталених візантійських цивілізаційних орієнтирів. Формат взаємодії болгар з ромеями за формулою «протистояння-симбіоз» зазнав глибокої трансформації після падіння Константинополя під ударами західноєвропейських хрестоносців у 1204 р., оскільки роль духовного лідера, творця, охоронця і ретрансляторі високих культурних досягнень східнохристиянської цивілізації віднині перейшла від захопленої столиці Візантії на лише до Нікеї, але й до нової столиці Болгарії – м. Тирново.

Можливі зв’язки Галицького князівства з Болгарією у останній чверті ХІІ ст., зокрема, під час антивізантійського повстання середини 1180-х рр., було простежено у доповіді «Галицьке князівство і повстання болгар у середині 80-х років ХІІ ст.» Ольги Козачок (аспірантка Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України (Львів)). Доповідачка розглянула дискусію щодо можливої участі військових контингентів з Русі у повстанні в Парістріоні, починаючи від праць Ф. І. Успенського і закінчуючи сучасними дослідниками (Л. В. Войтович). Твердження про допомогу Галицького князівства Болгарії під час подій 80-х рр. ХІІ ст. засноване на кількох аргументах: географічна близькість, перебування у Галичі Івана Асеня ІІ і порівняння свідчень візантійських хроні зі свідченнями «Слова о полку Ігоревім». Дослідниця звернула увагу на бідність і суперечливість наявної джерельної бази для переконливого обґрунтування будь-яких тверджень, зазначивши, що участь руських (тавроскіфів) поряд з куманськими військовими загонами у початковому етапі повстання допомогло змінити розстановку сил у Нижньому Подунав’ї на користь болгар.

Хронологічно і почасти тематично проблематику міжнародних зв’язків західноруських князівств із Візантією і почасти Болгарією продовжила доповідь «Візантійський чинник у житті та діяльності галицько-волинського князя Романа Мстиславовича» Тараса Чугуя (кандидат історичних наук, директор Центру українських студій імені Д. І. Багалія Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна). Науковець детально розглянув свідчення різноманітних джерел про усі можливі зв’язки Романа Мстиславовича з Візантією, наголосивши на суттєвому значенні візантійського фактора у регіоні Південно-Західної Русі у другій половині ХІІ – на початку ХІІІ ст.

Окремий блок на секції склали доповіді, присвячені історії та археології візантійського Херсонеса–Херсона. Це стало цілком закономірним, оскільки у Харкові, довкола заснованої знаним істориком та археологом-античником, доктором історичних наук професором В.І.Кадєєвим кафедри історіх стародавнього світу та середніх віків Харківського університету склалася наукова школа дослідників античного та середньовічного Херсонеса Таврійського. Останніми десятиліттями основний акценти її досліджень змістився переважно до візантійської доби історії міста, що обумовлено науковими інтересами нинішнього завідувача кафедри професора С. Б. Сорочана, який представив на секції доповідь «Про характер ремесла і торгівлі візантійського Херсона VI–VII ст.».

У доповіді «Про вшанування св. єп. Василея у ранньосередньовічному Херсоні» Михайла Фоміна (кандидат історичних наук, директор Комунального закладу «Школа мистецтв Харківської міської ради») було розглянуто традицію вшанування у Херсонесі–Херсоні св. єпископа Василея, першого з семи єпископів Херсонських. З його вшануванням пов’язано кілька пам’ятників на мапі херсонеського городища: комплекс Західної базиліки, який почав формуватися довкола місця поховання святого, склеп «на землі Н. І. Тура», перебудований на меморіальну церковку на згадку про «чудо воскресіння хлопчика», описане у Житії святого. Ще одним пам’ятником, який, на думку доповідача, може бути пов’язаний з культом святого, могла бути церква, встановлена у центрі міста над місцем убивства святого і відома за джерелами як церква св. Василія.

З’ясуванню етнічного складу населення ранньосередньовічного Херсонеса–Херсона було присвячено доповідь «До питання про роль негрецького компонента у етнічному складі населення ранньовізантійського Херсонеса–Херсона» Марії Пархоменко (аспірантка кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна). Дослідниця зазначила, що найбільший слід серед негрецького, варварського населення ранньосередньовічного Херсона залишили сармати. На початку нашої ери у етнічній картині Херсонеса з’являється єврейський компонент. Присутність інших етносів – готів, хазар і слов’ян – майже не прослідковується за археологічними матеріалами, а свідчення письмових джерел є спірними. При цьому дані антропології, на думку доповідачки, дозволяють припускати, що у раннє середньовіччя відбулася певна варваризація зовнішнього вигляду міських мешканців.

У проілюстрованій численними зображеннями фрагментів фресок і мозаїк доповіді «Монументально-образотворче мистецтво в оздобленні храму: на прикладі пам’яток візантійського Херсона VI–X ст.» Анна Литовченко (пошукач кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна) виклала узагальнене бачення системності конструктивно заданого оздоблення візантійських храмів ранньосередньовічного Херсонеса–Херсона. Ця комплексність утворювалася основними складовими монументального образотворчого мистецтва – мозаїками, фресками, скульптурними деталями. На прикладі сакральних пам’ятників візантійського Херсона VI–X ст. було здійснено спробу аналізу складових цієї цілісної системи як єдиного художнього та символічного простору. Доповідачка акцентувала увагу на особливостях взаємозв’язку та взаємодоповнюваності символів мозаїки та фрескового живопису в їхньому поєднанні з мармуровими архітектурними деталями. Окремо слід відзначити цікаву спробу прослідкувати використання світла у інтер’єрі візантійського храму.

Огляд малих церков Херсона було здійснено у доповіді «Про квартальні каплиці-церкви Херсона» Олександри Шевцової (магістр історії, викладач Комунального закладу «Школа мистецтв Харківської міської ради»). Доповідачка звернула увагу на розповсюдження у Херсоні XI–XIIІ ст. малих квартальних храмів, які в літературі традиційно називають каплицями. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. вони отримали таку назву швидше через розміри, ніж через призначення. Дослідження пам’яток переконливо доводить, що вони були квартальними церквами малих християнських общин і мали повний набір необхідних для здійснення Літургії конструктивних елементів. Ці церкви відігравали важливу роль у повсякденному житті херсонеситів.

Кожна з доповідей викликала чимало питань і спричинила довге та плідне обговорення.

А. М. Домановський

Фотозвіт про роботу секції

Дриновські читання: розпочато роботу

Дриновські читання,
присвячені 100-річчю від дня народження
професора С. Сідельнікова (29–31 березня 2016 р.)

Програма конфренції

Поділитися у соціальних мережах

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus

Comments are closed

Sorry, but you cannot leave a comment for this post.