«Візантійщина»: візантійський цивілізаційний спадок у Центрально-Східній Європі / За ред. А. Домановського, О. Файди; уклад. М. Домановська. Харків: Майдан, 2018. 332 с.
Збірка містить статті з історії трансляції, рецепції та осмислення візантійського культурно-цивілізаційного спадку на теренах Центрально-Східної Європи від часу загибелі Візантійської імперії до сьогодення.
Видання може бути корисним науковцям – історикам, філософам, культурологам, а також усім, хто цікавиться історією візантійського цивілізаційного спадку в сучасному світі.
Видання здійснене за фінансової та організаційної підтримки
Програми імені Ковальських Канадського інституту українських студій Альбертського університету
та Української асоціації візантійських студій.
ЗМІСТ
Від редакторів ………………………..5
СТАТТІ
Олег Файда ( Львів ). Маркери «візантинізму» в українському культурному просторі (інтерпретації Тараса Шевченка та Івана Огієнка) ………………………..8
Іван Куций ( Черкаси ). Візантія на ментальних картах українських істориків ХІХ ст. ………………………..19
Ольга Бігун ( Івано-Франківськ ). «Соборність» у творах Тараса Шевченка: рецепція канону………………………..27
Олег Дзярнович ( Мінськ ). Розщеплена свідомість: Білоруська історіографія про візантійський цивілізаційний спадок. Історичні синтези та університетські підручники………………………..39
Сергій Лучканин ( Київ ). Походження румунського народу та його мови, початки румунської державності і Візантія в румунській історіографії………………………..90
Віржиліу Бирледяну ( Кишинів ). Образи та інтерпретації поствізантійського спадку. Досвід румунської історіографії………………………..98
Руслана Демчук ( Київ ). «Візантійські» лексеми: традиція означення в імперському дискурсі………………………..116
Андрій Домановський ( Харків ). Імперські маріння Росії про Візантію від ХІХ до ХХІ ст. ………………………..132
Валерій Трофімов ( Харків ). Візантія в евразійському дискурсі А. Дуґіна………………………..167
Андрій Окара ( Москва ). Константинополь – Київ: Візантійська спадщина як фактор побудови нової української ідентичності………………………..183
Олена Петриківська ( Одеса ). «Візантія після Візантії». Як зберегти спадок? ………………………..190
Юрій Петрунін ( Москва ). Інтернет-проект відродження Візантії………………………..204
Володимир Селевко ( Харків ). Політика повсякденного життя у Візантійській імперії за умов кризового стану XIII–XV ст. ………………………..209
ІНТЕРВ’Ю
Візантія: «великий Чужий» чи «Iнший Я»?: інтерв’ю з Андрієм Домановським………………………..254
Алєксєй Лідов ( Москва ). Лики і маски Візантії………………………..268
РЕЦЕНЗІЇ
Олег Друздєв ( Львів ). «Віртуальна Візантія» в українському медіапросторі: візантинознавчий блог «Василевс» ………………………..280
Марина Домановська ( Харків ), Олег Файда ( Львів ). Liber ad honorem professor. Міркування над останньою книгою Лесі Матвєєвої «Византинист Федор Успенский» [Матвеева Л. В. Византинист Федор Успенский (1845–1928). К.: Институт востоковедения им. А. К. Крымского НАН Украины, 2013. 244 с.]………………………..286
Сергій Сорочан, Олександр Роменський ( Харків ). Візантія та Русь у пам’ятках сфрагістики. Роздуми над матеріалами Міжнародного колоквіуму [Byzantine and Rus’ Seals. Proceedings of the International Colloquium on Rus’-Byzantine Sigillography. Kyiv, Ukraine, 13–16 September 2013 / Ed. by Hlib Ivakin, Nikita Khrapunov, Werner Seibt. Kyiv, 2015. 336 p.] ………………………..297
Олена Чекан ( Київ ). Андрій Окара у пошуках нової візантійської ідентичності………………………..317
Вероніка Петрушка ( Львів ). Боротьба за спадщину [Огляд-рецензія: Повернення в Царгород / За заг. ред. Л. Івшиної. Видання перше. Київ: ТОВ «Українська прес-група», 2015. 496 с.] ………………………..321
Інформація про авторів………………………..330
Завантажити збірку (.pdf, 4,2 MB)
ВІД РЕДАКТОРІВ
1 грудня 2013 р. на тоді ще мирному і відносно спокійному «харківському Майдані» під пам’ятником Тарасові Шевченку зібралося понад п’ять тисяч мітингувальників. Лунали вимоги імпічменту президента, відставки уряду, перевиборів до Верховної Ради, а на постаменті активісти наклеїли кілька плакатів із різними закликами. Найцікавішим з них, поряд з очікуваними вимогами угоди з Європейським Союзом, виявилося написане зеленим фломастером на стандартному прямокутнику ватмана гасло: «Слава європейській Україні! Досить візантійщини!!!». В опублікованій наступного дня в інтернет-журналі «ГЕФТЕР» статті «Украина не Византия!» Інна Булкіна звернула увагу на цей плакат, переінакшивши під час цитування заклик, однак влучно вхопивши його суть та зрозумівши зміст у ширшому контексті:
…едва ли не самый поразительный и, как ни странно, самый характерный из майданных лозунгов, замеченный на харьковской площади, – «Долой Византию!»1.
Заголовок статті «Украина не Византия!» відсилав читача до назви відомої книги другого Президента України Леоніда Кучми «Укра їна – не Росія»2, і, відповідно, наведене авторкою формулювання «Долой Византию!» відчитувалося як «Долой Россию!» («Геть Росію!»), скидаючись за змістом на знаменитий заклик Миколи Хвильового – «Геть від Москви! Дайош Європу!».
Росія у такому контексті ототожнювалася з Візантією, а «візантійщина» виявлялася сукупністю невід’ємно притаманних їм обом негативних рис. «Досить візантійщини!» у такому разі цілком можна зрозуміти як «Досить російського!». Цікаво, що про Візантію та її спадок згадували також і під час Помаранчевої революції, на початку грудня 2004 р. Щоправда, тоді доктор політичних наук Олександр Литвиненко поглянув на «візантійщину» під іншим кутом зору, назвавши саме ромейський цивілізаційний спадок підґрунтям революцій у країнах візантійського культурного кола:
…упродовж 1997–2004 рр. відбулася низка успішних і не зовсім «оксамитових» («квіткових») революцій в країнах Східної та Південної Європи. Демократія перемогла в Болгарії, Сербії, Грузії, і, скоріше за все, в Україні, та зазнала поразки в Білорусі та частково у Вірменії.
Різноманітні за розмірами, геополітичним становищем, історичною долею і політичними системами, ці країни об’єднує лише одне – домінуюча православна (та близька до неї вірменська) традиція і загалом належність до так званого поствізантійського культурного кола3.
Головним рушієм революційних подій Олександр Литвиненко назвав «народне прагнення до Справедливості», яке, на його думку, є основою «політичної ментальності поствізантійських соціумів»:
Саме за Правду, за відновлення потоптаної справедливості виступили люди у Белграді, Софії, Тбілісі й Києві. І вже не важливо, чи дійсно відбулося це попрання, чи уявлення про нього було сформовано за допомогою сучасних комунікативних технологій. Тим більше, що в постсоціалістичних країнах, ніде правди діти, Справедливість порушувалася й порушується на кожному кроці. За цієї ситуації доволі обмежений буржуазно-демократичний рух за громадянські права здетонував із архетипами масової свідомості – і почалося…4
Чого більше в обох конструктах – прискіпливої рефлексії над тисячолітнім спадком чи набору готових стереотипів у дусі Просвітництва? Чим є візантійське цивілізаційне підґрунтя для країн візантійського культурного кола, якими є його роль та значення в історії й сучасності? В представлених у цій збірці текстах науковців з України, Білорусі, Росії та Молдови – пошук відповідей на ці та інші питання щодо зневажливо іменованого «візантійщиною» цивілізаційного спадку в історії Центрально-Східної Європи.
1 Булкина Инна. Украина не Византия! // ГЕФТЕР. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://gefter.ru/archive/10692
2 Кучма Л. Д. Украина – не Россия. М., 2003; Кучма Л. Д.Україна – не Росія / Пер. з рос. І. Пащенко, О. Руденко-Десняк. М., 2004.
3 Литвиненко Олександр. Візантійський орел – символ «оксамитових» революцій // День. Щоденна всеукраїнська газета. 7 грудня 2004 р. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/panorama-dnya/vizantiyskiy-orel-simvol-oksamitovihrevolyuciy ; альтернативний лінк: https://byzantina.wordpress.com/2011/11/13/lytvynenko/
4 Там само.
Андрій Домановський, Олег Файда
Закладки
Comments are closed
Sorry, but you cannot leave a comment for this post.